Журналісти зібрали спогади бійців, які пройшли пекло Іловайська: унікальний проект




Вихід з Іловайська для українських військових завершився втратами майже сотень бійців. Із часу найкривавішої події російсько-української війни минуло п'ять років.

Історії бійців та родичів загиблих збирають у документальному проекті двоє фотокореспондентів Максим Левін та Маркіян Лисейко.

У серпні 2014 року вони майже тиждень знімали пекло війни. Українських армійців зі стратегічного міста намагалися вибити терористи і росіяни. Виїхали журналісти звідти "зеленим коридором" – просто перед розстрілом колони. 

Що відомо про ]]>бої за Іловайськ]]>?Розпочалися вони 10 серпня 2014 року. А вже 28 числа українські війська потрапили в оточення. До цього воїни ЗСУ так і не змогли взяти місто під свій контроль.

29 серпня з проросійськими бойовиками начебто вдалося домовитися про "зелений коридор" для виведення українських бійців і техніки без вогню. Однак, обидві колони під час виходу із міста розстріляли проросійські бойовики та російські регулярні частини.

За офіційними даними, в Іловайському котлі загинули 366 військових, 249 було поранено, 128 потрапили в полон та ще 158 досі вважають зниклими безвісти.

"Ми не могли публікувати фотографії хлопців з Іловайська, щоб нікому не нашкодити. Оскільки практично всі були поранені, а дуже багато хто потрапив у полон. Ми не публікували, бо чекали, поки їх поміняють, випустять", – зазначив Лисейко.

Левін та Лисейко
Фотокореспонденти Маркіян Лисейко та Максим Левін

У першу річницю трагедії фотокори зустріли військових на Михайлівській площі у Києві. Почали знайомитися, адже на війні знали бійців лише за позивними.

Дізнавалися про бійців все більше, такі історії вирішили записувати. Перші тексти з'явилися у 2016 році. Назвали проект ]]>Afterilovaisk]]> – "Що було після Іловайська".

Це ті люди, яких ми бачили, фотографували, знімали в Іловайську. Це тисячі військових. Неможливо всіх записати. Але так і виходить, що однакових історій немає,
– пояснив Максим Левін.

Відтоді почали їздити до бійців і родин тих, хто із "зеленого коридору" не вибрався. З експедиціями приїжджали, зокрема, в гості до бійця Олександра Сарабуна із позивним "Вінниця".


Олександр Сарабун став першим, хто в українській армії воював із протезом

Він був поранений під Іловайськом, потім потрапив у полон. Ногу довелося двічі ампутувати, але він продовжив службу. Тепер вчиться на психолога та допомагає бійцям.

Та не всі воїни говіркі. Дехто навіть після інтерв'ю просив розповіді не публікувати. Не хочуть говорити про події Іловайська й батьки загиблих. Розповідей на сайті уже два десятки. Зараз хлопці шукають спонсорів, аби продовжити зйомки.

Адже в Міністерстві інформаційної політики підтримувати проект відмовились. Проте документалісти переконані: Іловайськ – це історія героїв. Добровольці без жодного досвіду протистояли кадровим військовим російської армії. А документувати означає не забувати. І не допустити знову.



]]>+Відео]]>

Рубрика: